• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
01:17 

Ти унікальний бо особливий

Останнім часом помітила, що в більшість людей вселяється бісячка після моєї фрази на їх намагання мене змінити "Любите такой, какая есть"
Аргумент у всіх них один (!) :
- Ну от і дурепа. Будеш весь час такою ходити і не працювати над собою.
І от, лежачи поряд з коханим і аналізуючи наші відносини, я натрапила на такий висновок, який довго блукав в чєртогах разума але ніяк не міг зклеїтись.
Якщо я послухаю одну людину і, наприклад, схудну, то на її місце прийде інша людина, якій, навпаки подобається повненька. І це замкнене коло. У кожного своє бачення однієї картини.
І ці намагання змінити щось в мені, міняють мою сутність, мою особистість. Ми ж не дивимось на окремі діючі композиціі, ми оцінюємо її повністю, як одне ціле.
Якщо мені подобається моя фігура, яка не є для когось ідеалом - це не означає, що я закриваю очі на проблеми ( чужі, бо це ж вони їх бачать ). Це означає тільки те, що я маю власну думку, власні вподобання і власні ідеали. І в кожної людини вони свої. Ніколи не знайдеться двох людей з ідентичними поглядами. Вони можуть буди схожі, та хоч на 99,9% , але той 0,1 буде робити нас особистістю.

11:52 

Жажда любви

Я человек эмоциональный.
Росла без отцовской любви. Да и мама не сильно - то уж была ко мне сентиментальна. Даже сильно уж не была. Все боялась меня раскормить пряником, так что чаще прибегала к кнуту. Да и пряники у нее были специфические. Знаете, бывают такие, с начинкой внутри фруктовой, а мне больше коричневые нравятся, в них мелочей приятных больше. Ты видел какие у моей мамы пряники ? В них нет ласки, заботы. Точнее она есть, но не такая как я ее себе представляю. Все детство меня окружали бабушка и дедушка. Но их любовь нельзя сравнить с родительской, как бы ты не старался. Она великолепная, но она бабушкина и дедушкина и воспринимается совсем по-другому.
В общем, выработался у меня эмоциональный голод. Точнее не у меня, а у моего подсознания. Ему ,наверное , скучно жилось и оно решило добавить красок в мою жизнь. Ну да ладно, так даже забавнее.
И тут ситуация. Приехал ко мне парень, а у меня в гостях как раз эта хрень дефицитная. Не то , чтобы я на него обижаюсь, когда он мне не дает "еды". Нет, я понимаю, что он человек и он не носит с собой расписание с отмеченными днями моих возможных голодовок.
Просто это интересно выглядит. Приведу пример.
Ты ужасно хочешь пить. Не пил уже два дня, язык прилип к небу, губы склеились, мозги ехать начинают. И тут приходит твой друг. Ты знаешь, что у него есть большая бутылка с водой. Откуда? Да он у тебя дома при тебе же ее и набирал. Ну вот вы встретились, он думает о своем, а ты о воде и ждешь, когда же он тебе ее предложит. А он все не предлагает, только мельтешит перед тобой осознанием, что она есть и совсем рядом. Не со зла он тебе ее не предлагает. Просто застрял в своих мыслях да и за тобой не следил, чем ты там занимался и где был, что после воды захочешь.
И вы идете. И молчите. И тут ты начинаешь закатывать истерику и биться в конвульсиях , почему он такой эгоист водой не делится. А он в шоке. Вообще понять ничего не может. Вроде, только что единороги перед глазами скакали, а тут вдруг ты внезапно скакать начал по непонятной ему причине (единороги - они все внимание к себе притягивают. Эгоисты. Так что не слышал он слово "вода". )
И тут ты такой вроде подуспокоился, да и он вроде как в твой мир вернулся. "Дай воды" - говоришь. Он с пониманием достает бутылку.... и только ты делаешь пару глотков, как он с полной уверенностью, что ты напился, забирает бутылку и уходит в мир своих увлечений или потребностей, находясь все так же с тобой, но вроде и не с тобой. И ты в недоумении хочешь попросить воды, но нежелание отвлекать подкидывает тебе идею самому достать бутылку. Ты лезешь. Но он- то ведь в увлекательном процессе и весь на эмоциях - скачет с места на место. А ты все по- прежнему пить хочешь. А достать никак. Ну вот и как тут быть?! Как мне любви-воды своей получить?

00:46 

Магия ночи

Ночные философские монологи..

Они просто рождаются вопросом, который ты начинаешь развивать, искать ответы, причины, оправдания, новые вопросы.

И все это происходи именно ночью.

Великолепное время.

Ты просто сидишь, расслабляешься и принадлежишь самому себе. В тишине слышно то, что дневная суета поглощает. Слышно те частички своих мыслей, которые приглушаются в потоке дневной суеты всего города. Ты не можешь остаться в тишине ни на секунду - город тебе не позволит, он вытащит тебя под любым предлогом в динамичные жизненные ситуации...

13:24 

Кохання

Кохання.
Це, напевне, найзагадковіше словоза все, не таке вже й велике, моє життя. Дуже довго намагалася дати визначення цьому слову. Щось типу формули кохання, але більш формулу сприйняття цього почуття. Зрозуміти, що відчувають люди і яку вкладають суть у таке коротке і воночас непросте слово.
Я виділила два типи кохання:

Безумовне. Воно відноситься до наших родичів, до наших сестер, братів, мам, тат. Будучи п"яницями чи неймовірними батьками, діти все одно люблять. Не за щось, а просто десь у глубині, крізь усі товсті стіни образ, ненависті і злоби. І постає питання "чому?", "як?", "нащо?". І знайшла лише одну відповідь : бо в нас є душа, в яку це закладено з самого народження.

Кохана людина. Цей вид кохання я не можу приписати до безумовного. В нас закладаються з малечку якісь дитячі мрії про чоловіка чи жінку, про їх спільне життя. І протягом пошукового періоду своєї половинки ми шукаємо щось відповідне. Людину, котра нестиме з нами нашу мету і ціль існування в суспільстві. Мені якось сказали, що кохання - це те, що ми можемо собі дозволити. На власній практиці. Мені подобався один хлопець. Сильно і довго. Але я не дозволила своїм почуттям перерости у наступний левел. Я розуміла, що в нас різні погляди на життя у цьому світі. Попри те, що він мені подобався, ода лише думка про відносини в мене викликала відразу. Я просто відчувала, що цим стосункам не проіснувати більше доби. Така от ця нелогічна природа почуттів. В дитинстві я не розуміла, як обирають собі чоловіків жінки. Мені здавалось, що весь час повинні бути теми для спілкування, але де ж їх брати на протязі 50ти років? То що ж виходить, усі стосунки приречені на крах? Але потім я подивилась, що попри наш з мамою різний стиль життя і його сприйняття як частково так і в цілому, воно дає нам якісь буденні справи, теми, сварки, ми все одно живемо під одним дахом і любимо одне одного.
І от мій висновок на тему кохання : це не просто твій настрій - це стан твоєї душі ( думки, мрії, справи, вчинки..). Це сильне почуття, яке легко перевірити на справжність - побут. Без перебільшення та іронії. Ця буденна рутина покаже справжнє ставлення людини до тебе, на скільки вона рахується з твоїми інтересами, довіри та важливістю ваших стосунків у її (людини) житті.

Кохання - це неймовірно. Ви будуєте свій маленький світ під назвою "МИ", в якому ви насолоджуєтесь один одним, розуміючи, що одного життя вам для цього буде замало.


@темы: кохання, суть, питання, життя, вчинки, семья

02:05 

Велике "Хочу"

Останнім часом дуже багато чую це зловіще слово "хочу". Воно на справді не таке вже й зловіще, коли паралельно його вимові діяти в його сторону, а не колупатися в носі. Але коли людина починає мені розповідати про своє "хочу" буденним голосом, без єдиної нотки захопленості - хочеться вмити її холодною водою і запитати " Ти справді вважаєш, що хочеш цього?"
Коли ти дійсно цього хочеш, в тебе перехоплює дихання від емоцій при самій згадці, в очах палихає азарт, а на лиці замість твого облиичя панує буревій різних гримас викликаних адреналіном твого бажання.
А коли людина спокійно про них каже, в мені починають блукати дві відповіді : чи їй це хтось нав'язав, чи вона ще не змогла відкрити себе справжнього для себе самого.
Коли ти знаходиш цю іскру, котра штовхає тебе на вчинки, дії, імпульсивні рішення - це, і тільки це допомагає, як ніщо інше, пізнати себе, зрозуміти себе, прийняти себе справжнього.
Завдяки одній людині я тільки зараз зрозуміла, що може зіштовхнути ту кригу буденності з мого життя. Що може допомогти мені пережити той етап, коли мені потрібний якийсь мій маленький світ, де я зможу пізнавати й пізнавати себе знову й знову, де я зможу знаходити сили, щоб приймати реальність цього життя і не втрачати ноток свого оптимізму.

Я просто хочу сказати "дякую" цій людині, що вона дала мені відчути насолоду того справжнього "хочу" і головне - повірити в нього і в себе...

02:20 

Самопознание

Порыв ветра сквозь туман
Мчится, словно раненая птица
Сырость всю в себя вобрав,
Рвется, рвется!!!
Лишь бы не разбиться...

Тишина... И больше ничего
Будто все уже давно погибло.
Тот мужчина за окном
Грусть-тоска его постигла.
Ветер мчится, как шальной
Чтобы в грудь ему вонзиться!
Чтоб ударом об скупой твердый
Стержень в миг разбиться
Чтобы вынуть из него весь тот гнев
Годами спертый
Чтобы дать ему мечты,
Сны, надежды, облик прочный.
Силы что-то изменить
Силы в чем-то поменяться,
Силы все преобразить,
Силы больше не сдаваться!

Тот мужчина за окном...
А ты слышишь счастья эхо?
Тот мужчина за окном
Заливается от смеха !

@настроение: грустное, философское, мрачное, одиночество, пустота.

@темы: стих, душа, самопознание, познание, ты, одиночество, озарение, грусть

23:38 

Поважай свій вибір

Не вперше натрапляю на видовище, де хлопець чи дівчина починаючи охарактеризовувати своїх колишніх, звертають увагу на негативні сторони цієї людини. Але ж ці сторони негативні саме для нього/неї, і інколи люди ще й прикрашають це, щоб виставити себе жертвою безглуздого чудовиська. Люди, постривайте. Не треба бути вівцею, загнаною суспільством на саму верхівку гори. Ми ж за щось покохали цю людину, за щось же пригортали її до свого серця, коли тій було погано. Ви розійшлись не через те, що інша людина погана чи погані ви, а через те, що в вас різні погляди на життя, як окремо, так і в цілому. Адже те, що ви рахуєте за погане, для когось немає жодного значення і навпаки. Тож не треба увесь свій гнів концентрувати на власних образах і егоїзмі. Просто робіть висновки з цих відносин, щоб майбутні продовжувались протягом усього вашого щасливого життя ))


00:34 

Їду в трамваї і задумалась над своїм майбутнім. Над тим, чого я хочу зараз, чого хочу взагалі від життя... І ось цікава штука. Згадала про свої давні мрії і більшість з них вже справдилась. І це була саме та частина, котру я нікому не розповідала. То були маленькі, ледь помітні мрії, о котрих навіть не було що й розповісти, але про деякі я кажу майже щодня. А не треба. Коли комусь казати, це впускати людину із своїми зимніми санками в твій квітучій ранковий літній садок. Йому, людині звикшій до криги і снігу, не зрозуміти твого тепла і різнобарвності. Так само як і тобі його. Він наче зайшов на хвилинку, але вже встиг забруднити поріг твого саду, і чим більше таких людей, тим більше треба прибирати, а потім і взагалі не на все плюнути і залишити квіти гинути у самому розпалі їх краси. Замість того, щоб витрачати свою енергію на усілякі непотрібні рухи, направ її на збагачення й розвиток свого саду, захищає свою мрію і втілює її в життя !!!


12:40 

Закохалась

Ненароком натрапила на геніального фотографа Родні Сміта. Його роботи мінімалістичні і водночас виражають потужний характер. В них є просто спокій, який переносить тебе в інший світ. Світ, вякому нема звуків, кольорів. Просто спокій...

@темы: фото, спокойствие

04:46 

Трохи б чарівності в цей світ

Мене дуже дивують люди. Навіть те, в якому напрямку вони рухаються. От узяти, до прикладу, гарне питання: "Чого не можна купити за гроші?". Одразу на думку спадають відповіді типу "Час", "Здоров'я", "Почуття" (повага, вірність, совість, співчуття, щирість) . Колись і це стане товаром. Воно вже до цього йде. Люди підсвідомо штовхають самі себе до цього.
Час... Ти купуєш його, коли їдеш не автобусом 40 хвилин за гривню п'ятдесят, а маршруткою, зекономивши 20 хвилин, за які ти доплатив щє 5 гривень. Коли ти подорожуєш літаком, а не поїздом. Коли ти п'єш пригорщу пігулок, які не вилікують тебе від смертельної хвороби, але підтримуватимуть твоє життя ще певний час і не дадуть твоїм очам згаснути цієї самої миті. Коли ти замовляєш послуги іншої людини, при цьому купуючи не тільки свій час, який звільнився для чогось іншого, а й час іншої людини, котра витрачає його на тебе.
Здоров'я... Це зараз взагалі найогидніша несправедливість. Всі хочуть бути здоровими і не хворіти. За це вони купують усілякі вітаміни, ходять до зали, купують якіснішу і дорожчу їжу, роблять безліч дорогих профілактичних процедур у кращих клініках. Слово "натуральне" і "нешкідливе" стало причиною небесних цін на речі. А тяжко хвора людина. Вона має надію вилікуватись і стати нормальною, повноцінною, дожити до ста років і зустрічати свята зі своїми правнуками. Але для цього потрібна лише одна дрібничка - гроші. Якщо родина заможна - людині пощастило. Але скільки таких щасливчиків? Даю 4%. Ну 6% - це вже край. А пригадати лише скільки людей допомагають таким хворим і дарують їм життя просто поділившись цими бездушними і німими бумажками.
Почуття... Це єдине, чого не купити.
Але грошій сюди пустили своє гниле коріння. Вони допомагають побачити справжнє нутро людини. Чи лицемірна вона, чи щира. Чи справжній в неї внутрішній світ, чи він гуде ехом від пустоти...
Мені бракує уяви навіть приблизно подумати що нас чекає в майбутньому. Ми або підемо вниз, або рушимо у напрямку кращого життя.


02:02 

Особистість

Чому є люди, котрі повністю залежать від суспільства. Я таких людей хочу порівняти з цукром. Бо в них примара, що кожна людина це крупинка. Коли вони разом, їх багато, то тоді вони смачні і відчувається смак кожного, а окремо ти навіть не помічаєш тієї особливої крупинки.
Однак вони забувають, що цукор легко тане у чаї-людині, котра смакує як сама по собі, так і з суспільством, маючи в кожному випадку свій смак і сприйняття. Таку людину цікаво потроху і з захопленням куштувати, відкриваючи все нові й нові нотки, розтягуючи задоволення.
А цукор.. його терпкість швидко набридає і стає неприємним відчуттям недосконалості...

@темы: привычки, общество, общение, мысли, мы, личность, интересы, задумалась, зависимость, жизнь, аналогия

01:46 

Фрагменти

Все наше життя ми збираємо велику картину з малеесеньких шматочків пазлу, що уявляється нам подіями. Інколи ці детальки губляться, і ти не взмозі зрозуміти де. І весь той час, поки ти їх шукаєш, в картині красується цей просвіт. З одного боку він заважає. Заважає йти далі, продовжувати збирати картину. А з іншого боку він заворожує своєю чарівнісью. Пустотою, яку ти можеш заліпити іншим пазлом. Лише треба його створити...


@темы: что будет..., филосoфия, события, смысл есть, но он глубок, слова, сенсации в развитии, роздуми, решение, отношения, мир, люди, личное, живем...., выбор

Невщухаємий буревій думок

главная